Вартість адвокатських послуг. Аналіз судових рішень.
Юридичний ринок наповнений компаніями, які надають послуги різної вартості, але чи існує допустима межа?
Так, до 15 грудня 2017 року діяв Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який визначав такі граничні вартості. Надалі законодавець залишив це питання на саморегуляцію. Тому питання нормування граничної вартості адвокатських послуг полягло на суддів та адвокатів.
Судова практика самостійно регулює це питання. Наприклад, Постанова ВС від 02.07.2019 у справі № 810/795/18, в якій визначалося чи може вартість правових послуг бути вищою за вартість позовних вимог.
Суть справи: ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року заяву позивача про прийняття додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі № 810/795/18 за адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишено без задоволення. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що витрати позивача на послуги адвоката за участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції не підтверджуються належними документами, а під час самого апеляційного розгляду справи адвокат участі у судовому засіданні не брав, хоча сторони про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Колегія суддів зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо не підтвердження належними документами витрат на послуги адвоката за участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а також неспівмірності суми компенсації витрат на правничу допомогу, з вимогою щодо стягнення якої звернувся позивач, у загальному розмірі – 54 400,00 грн, з розміром позовних вимог, а саме – предметом розгляду справи № 810/795/18 є визнання протиправним та скасування податкової вимоги на суму 43 750,00 грн, що є суттєво меншим за витрати на правничу допомогу.
Крім того, враховуючи, що оплата послуг на правничу допомогу, яку просить відшкодувати позивач у розмірі 54 400,00 грн є значно більшою ніж ціна позову у справі № 810/795/18 та позивачем не було підтверджено належними документами витрати на послуги адвоката за участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами, є безпідставним та не відповідає змістовному навантаженню положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, що діяв на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції).
Тому суд Касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 810/795/18 залишив без змін.
Цікавим є досвід «саморегуляції» цього питання органами адвокатського самоврядування. Так, Рада адвокатів Харківської області 21.03.2018 року на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правил Адвокатської етики розробили Рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару.
Варто зазначити, що суди застосовували ці ставки в рішеннях щодо визначення співрозмірності адвокатських гонорарів. Так, в справах (рішення Фрунзенський районний суд м. Харкова від 2 травня 2019 року справа №645/6089/18, постанова Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року справа №638/15518/18, ухвала Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2019 року справа №910/8937/18, постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 10 травня 2019 року справа №910/8937/18) позивачі обґрунтовували стягнення з відповідача компенсації на юридичну допомогу та при визначенні вартості юридичних послуг посилались на рекомендації Ради адвокатів.
Питання гонорару за правничу допомогу в Україні також вийшло на міжнародний рівень, так у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, яке слухалось у Європейському суд з прав людини у пунктах 267-270 зазначалось, що на думку Уряду, «реалістична сума» гонорару за юридичні послуги була встановлена самим підприємством-заявником у договорі про надання юридичних послуг від 1 листопада 2006 року на рівні 50000 грн, проте Суд вважає за потрібне присудити за цим пунктом 8000 євро плюс будь-який податок, який може нараховуватися підприємству-заявнику на цю суму.
Одним з останніх рішень щодо обґрунтування високих гонорарів є додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 листопада 2019 року у справі N 916/2732/18. У справі Позивач приватна організація “Організація колективного управління авторськими і суміжними правами” (далі – Організація) в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю “Ворнер Мьюзік Україна” (далі – ТОВ “Ворнер Мьюзік Укр) звернувся до Відповідача фізичної особи-підприємця Чистяка Ігоря Володимировича про стягнення 223 380,00 грн. та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Громадська організація “Об`єднання колективного управління “Оберіг” (далі – ГО “ОКУ “Оберіг”).
Позивачу у суді першої та другої інстанції у позові відмовлено повністю. Стягнуто з позивачів на користь Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. А також, стягнуто з позивачів, на користь третьої сторони з боку Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Фізична особа-підприємець звернувся до Касаційного господарського суду із заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у зв’язку з переглядом справи у касаційному порядку, в якій просить Суд стягнути з Організації на його користь 35 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Так, підприємець посилаючись на договір укладений з адвокатом про надання правничої допомоги вимагав компенсувати 25 000 грн. А третя сторона з боку Відповідача посилаючись на договір з адвокатським бюро щодо надання правової допомоги вимагала компенсувати 20 000 грн.
Суд задовольнив вимоги щодо розподілу судових витрат за правову допомогу між Відповідачем та Третьою стороною, а також Позивачем і присудив виплатити 35 000 грн. та 20 000 грн. відповідно.
Додаткова Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, стосується розподілу судових витрат, а саме: відшкодування витрат на послуги адвоката.
Велика Палата Верховного Суду у справі зазначила, що при визначенні суми відшкодування на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Також Велика Палата зазначила, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: дійсність, необхідність, розумність їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила ще висновок, що не можна вважати такими, що пов`язані саме із розглядом справи, складання та подачу скарг на ім`я голови районного суду, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції. А також зробила висновок, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.
Таким чином, правові позиції різних суб’єктів юридичного ринку, державних та наддержавних інституцій мають різні позиції щодо «справедливого» гонорару за правову допомогу, але однозначно їх якість та кількість має відповідати вартості.
