UA
Запис на консультацію

Фраудаторні правочини

Українське законодавство мало великий простір для правочинів боржника направлених на ухилення від стягнення боргу та нанести шкоду кредитору. Це так звані фраудаторні правочини.

В українському законодавстві такі правочини регулюються тільки в певних сферах:

Проте в цивільному законодавстві не існує норм які б регулювали  або  які б безпосередньо встановлювали нікчемність або можливість бути визнаними недійсними правочини які мають такий юридичний дефект. Через це були непоодинокі випадки передачі майна між близькими (в основному шляхом договору дарування) з метою уходу від ризику стягнення на майно боржника.

Але судами вже напрацьована практика щодо договорів, укладених з метою уникнення виконання грошового зобов`язання. Прикладами такої практики є постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц. 

У зазначених постановах вказано на неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, щодо наслідків недійсності правочину та щодо правових наслідків фіктивного правочину, а саме статей 203, 215, 234 ЦК України.

Зазначені спори виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки того, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц від 3 липня 2019 року зробила висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Підставою висновку стали загальні засади цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Як зазначив суд, цивільно-правовий договір (зокрема договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правова система не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, договір, направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) може бути визнаний недійсним.